Valerian Polishuk
Quick Facts
| Intro | Ukrainian writer, poet and literary critic (1897-1937) |
| A.K.A. | Валеріан Поліщук, Поліщук Валеріан, Ва... |
| Was | Critic Writer Poet Literary critic |
| From | Russia |
| Field | Literature |
| Gender | male |
| Birth | 1 October 1897 |
| Death | 3 November 1937, Sandarmokh (aged 40 years) |
Biography
Валер'я́н Льво́вич Поліщу́к (*19 вересня (1 жовтня) 1897(18971001), с. Більче Боремельської волості Дубенського повіту Волинської губернії, нині — Демидівський район Рівненської області — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український письменник, поет і прозаїк, літературний критик, публіцист доби розстріляного відродження.
Жертва сталінських репресій.
Життєпис
Народився в сім'ї селян-хліборобів. Навчався в Луцькій (1911–1913) і Катеринославській гімназіях (1914–1917), по закінченні останньої навчався в Інституті цивільних інженерів у Петрограді та на історико-філологічному факультеті в Кам'янець-Подільському державному українському університеті.
Член УПСР з 1919 року. 1918 року очолив Боремельський волосний земельний комітет, працював у газеті «Народная воля» і секретарем журналу «Шлях», з 1919 року — секретарем газети «Республіканець» у Катеринославі.
Брав участь у повстанні Директорії, був інтернований, редагував у Кам'янці-Подільському студентський журнал «Нова думка» (1920). 1920 року повернувся до Києва, співпрацював у газеті «Більшовик». Наступного 1921 року перебрався до Харкова, працював у різних літературних часописах.
Арешт і загибель
У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ. 27-28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила Поліщука на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках. Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу Медвеж'єгорська (нині Республіка Карелія, РФ). Реабілітований у 1956-му і 1962 роках.
Творчість
1919-го року видав поему «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила», написану за мотивами відомого літопису та під впливом реалій громадянської війни. Згодом переїздить до Києва, де знайомиться з творчою молоддю. Особисте знайомство й спілкування з Павлом Тичиною спонукало Валер'яна Поліщука переглянути підхід до власних поезій. Тичина заохотив його до пошуків нової художньої якості в ліриці. То були часи повного взаєморозуміння поетів. Вони навіть хотіли видавати спільний альманах або збірник, утворити Київську філію Всеукраїнської федерації пролетарських письменників, яку мав очолити Павло Тичина. Невдовзі керівником цієї ефемерної організації став Микола Хвильовий, з яким Валер'ян Поліщук опублікував спільну збірку «2» (1922).
Ранній Валер'ян Поліщук декларував «неореалізм пролетарського змісту, що виростав з революційного романтизму», мріяв створити синтетичне мистецтво, в якому б гармонійно поєдналися всі наявні течії. Водночас у своєму пориванні до синтетичного мистецтва, мистецтва революційного динамізму, він обстоював ідею мистецтва універсального, поза часом і простором («мистецтво не залежить від місця або нації, яка його створила»). Таку надію він покладав на альманах «Гроно» (1920), що було спробою «бодай хоч наблизитися до того істинного шляху» в мистецтві, який би відповідав духовній структурі «нашої доби великих соціальних зрушень».
Прагнучи піднести поетичне слово до рівня запитів сучасності, поет великі надії покладав на верлібр як єдину віршовану систему, здатну передати стрімку ритміку нової доби. Віршовані верлібри становили основу першої збірки Поліщука «Сонячна міць» (1920), якою він вперше по-справжньому заявив про себе. Поліщук спершу належав до літературної організації «Гарт», але 1925 року заснував у Харкові модерністську групу «Авангард», що обстоювала програму конструктивного динамізму (за нею поезії належало оспівувати модерну цивілізацію і світ технічної революції). Проте Поліщук долав межі суто авангардистських постанов. І тому в його творчому доробку «знаходимо поетичні пейзажі („Цвіркуни“, „Лан“, „Нуга“) зі збірки „Радіо в житах“ (1923), які по своїй музичності і глибокому чуттю, можливо навіть не поступляться Тичині» (О. Білецький).
Виступає В. Поліщук і як прозаїк, критик і теоретик літератури. Окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок, серед яких найпомітніші — «Книга повстань» (1922), «Ленін» (1922), «Дума про Бармашиху» (1922), «Розкол Європи» (1925), «Пульс епохи» (1927), «Григорій Сковорода» (1929) та інші.
Репресії
23 квітня 1932 року під приводом недостатнього зв'язку з письменницькими масами й зловживань вузькогруповою політикою влада розпускає так звані пролетарські, а разом з ними й усі інші письменницькі організації. Натомість було створено Всесоюзну спілку совєтських письменників з виразно комуністичною ідеологією. На чолі Спілки поставили Максима Горького. Українських письменників суворо підпорядкували російському центру.
Усі, хто так чи інакше орієнтувався на Захід, на Європу, хто не бажав іти московським шляхом, хто пробував і далі експериментувати з формою, були приречені на знищення. Не оминула ця доля й Валер'яна Поліщука. Наприкінці 1934 р. його, разом із М. Любченком, М. Кулішем, Г. Епіком, В. Підмогильним, В. Вражливим, Є. Плужником, В. Штангеєм, Г. Майфетом, О. Ковінькою було звинувачено у приналежності до так званого Центру антирадянської боротьбистської організації й заарештовано.
На закритому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року Поліщуку винесено вирок: 10 років ізоляції в концтаборах. Він так і не вийшов на волю, бо наприкінці 1937 — на початку 1938 року окрема «трійка» УНКВД по Ленінградській області (голова — Л. Заковський, члени — В. Гарін та Б. Позерн, секретар — М. Єгоров) оформила низку групових справ, засудивши до розстрілу 1825 соловецьких в'язнів, яких було переведено на тюремний режим (Соловецька тюрма окремого призначення). За справою № 103010/37 р. найбільше було засуджено до розстрілу саме українців — Омеляна Волоха, Марка Вороного, Миколу Зерова, Антона Крушельницького, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Юрія Мазуренка, Валер'яна Підмогильного, Павла Филиповича, Клима Поліщука та інших.
Серед них був і Валер'ян Поліщук. Оперативна частина Соловецької тюрми звинуватила їх у тому, що, «залишаючись на попередніх контрреволюційних позиціях, продовжуючи контрреволюційну шпигунську терористичну діяльність, вони створили контрреволюційну організацію „Всеукраїнський центральний блок“».
Твори
- Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила (Ліро-поема). — Катеринослав, 1919.
- На полях. Батькові і матері. — Київ, 1920.
- Соняшна міць. Поезії 1920 року. — Київ, 1920.
- Чотири мініятюри. — Київ, 1920.
- Вибухи сили. Поезії 1921 року. — Київ-Катеринослав, 1921.
- Як писати вірші (Практичні поради для початку). — Харків, 1921.
- Дума про Бармашиху. — Харків, 1922; 2-ге вид. — Київ, 1931.
- Книга повстань. Поезії 1919—1921 років. — Харків, 1922.
- Ленін. — Харків, 1922; 2-ге вид. — Харків, 1923; рос. пер. — Харьков, 1923.
- Ярина Курнатовська (Ритмований роман). — Харків, 1922.
- Адигейський співець. — Харків, 1923; рос. пер. «Адыгейский певец» — Харків, 1928; білор. пер. «Адыгейскі пясьняр» — Менск, 1929.
- Капітан Шредер. — Харків, 1923.
- Радіо в житах. Поезії. 1922—1923. — Харків, 1923.
Адигейський співець (Поема). «Червоний шлях» №1. — Харків, 1923.- Дівчина. — Харків, 1924; 2-ге вид. — Харків, 1925.
- Жмуток червоного. Збірка поезій 1923—1924 рр. — Харків, 1924.
- Сміло в ногу. — Харків, 1924.
- Громохкий слід. Поезії. 1922—1924. — Харків, 1925.
- Европа на вулкані. — Харків, 1925.
- 15 поем. 1921—1924. — Харків, 1925.
- Роскол Европи. Художньо-соціальні та побутові нариси. — Харків, 1925.
- Червоний поток. Роман. 1924—1925. — Харків, 1926.
- Літературний авангард. Перспективи розвитку української культури, полемика і теорія поезії. — Харків, 1926.
- Бездрик Кумедник та Комашка Горупашка. — Харків, 1926.
- Геніальні кристали. — Київ, 1927.
- Металевий тембр. Поезії індустріальної доби. — Харків, 1927.
- Остання війна. Збірка військових поезій. — Харків, 1927.
- Пульс епохи. Конструктивний динамізм, чи войовниче назадництво. — Харків, 1927.
- Козуб ягід. Оповідання, афоризми, бризки мислі й творчості, стежки думок і алегорії людини, яку життя приперчило. — Харків, 1927.
- Господаримо. — Харків, 1928.
- Григорій Сковорода. Біографічно-ліричний роман з перемінного болісного та веселого життя українського мандрівного філософа. — Харків, 1929.
- Електричні заграви. Найновіші поезії. — Харків, 1929.
- Книга повстань. Вид. 2-е, доп. Т. 1. Ч. 1. Поезії 1917—1921 років. — Харків, 1929.
- Зеніт людини. — Харків, 1930.
- Прометей і людство. Оновлена легенда. — Харків, 1930.
- Роден і Роза. — Харків, 1930.
- Мудрий слон. — Харків, 1930.
- Рейд у Скандинавію. — Харків, 1931.
- Повість металу й вугілля. Книжка про Донбас. — Харків, 1931.
- Пригода. Поема для дітей. — Одеса, 1931.
- Зелений шкідник. — Харків, 1933.
- Шпаченя. — Харків, 1933.
- Що їх врятувало. Книга для дітей. — Харків, 1933.
Див. також
- Список Сандармоху
Джерела та література
- Г. П. Герасимова. Поліщук Валеріан Львович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 340. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Література
- Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003.
- Рівняни відроджують пам'ять про репресованого поета Валер'яна Поліщука. Валентина Одарченко. Радіо Свобода
- Валер'ян Поліщук на «Меморіалі» ім. Василя Стуса
- Бібліотека української літератури (Біографія)
- Український Центр (твори і біографія)
- Кілька віршів на Поетиці
- Добірка матеріалів до 110-річчя Поліщука на сайті здолбунівської бібліотеки
- Валер'ян Поліщук: Я не знав, що вони не українські, а борці проти українського… // «Україна молода»
Портал «Біографії»
Портал «Українська література»